Дідусь Сецу, яким він так захоплювався і звучання якого так любив, помирає і перед смертю наказує йому припинити грати на шямісені. Допоки Сецу не зрозуміє, що його звучання ганебне і не знайде своє власне звучання. У Сецу більше нічого не залишилося і він вирушає у Токіо, без конкретної мети. Але згодом зустрічі у Токіо спонукають його таки віднайти власне звучання, бо без гри на шямісені він наче й не живий взагалі.