доволі цікаве аніме, воно як ковток свіжого повітря після всіх оцих супервмотивованих героїв. персонажі тут відчуваються реально живими, ніхто не є ідеальним. мені дуже подобається те, що Макіо не дає Асі чітких відповідей щодо ходу своїх думок, вона дає їй поштовх зрозуміти все самій, інтерпретувати по-своєму

Мені 33. Я переріс багато різного аніме, але напевне точніше буде сказати що я із ним виріс. Довга історія як все це ставалось, як крок за кроком, диск за диском, словник за словником, я ставав тим хто я є.

Зараз моїй доньці 7 років, ми дивимось аніме разом, я показав їй декілька старих аніме, Сакура Збирачка карт, Дігімони, та ще декілька різних, вона в захваті досі. Я став батьком, який пояснює своїй дитині, чому Наруто ніколи не здається, чому дігімони можуть еволюціонувати в злих або в добрих, як на людину впливає те що він робить і навіть те, що він мислить, і кожна така розмова робить її дорослішання ближче, а мене все менш потрібним. Але вона молодець.

Чому я пишу це тут, під ще одним аніме ?

Все просто, цей твір, такий самий живий як і я, як і моя маленька доня, там, так само живуть люди, а не персонажі, там немає показушної сміливості, там є те, про що багато хто просто забуває, там є картинка, доволі чітка, яка може відповісти на цікаве запитання "Хто така, доросла людина?". Якщо ви продивитесь, ви побачете.

Чому ми ростемо над собою, але не всі ? Комусь достатньо цілі, але більшості треба біль, на жаль, без болю неможливо відкрити очі на те, що таке минулий ти.

це буде найкращим аніме сезону